Бажання закарбувати час у матеріальних формах було невід’ємною частиною людських прагнень. Пройшовши низку етапів від примітивних, з точки зору сучасної людини, наскельних малюнків до витонченої скульптури античної доби, а згодом – до різноманітних жанрів живопису, з першої третини ХІХ ст. прагнення «залишити себе в історії» знайшло вихід у мистецтві фотографування. Буквально за кілька десятиліть фотографія у більшості країн світу перетворюється на буденний елемент повсякдення, а наявність власного фотопортрету – стає ознакою гарного тону не лише для найзаможніших, але й для широких верств суспільства.
Як і в багатьох випадках виникнення та поширення нових форм мистецтва, центрами розповсюдження фотографії стають міста. Саме тут з’являються та розвиваються тисячі фотоательє та майстерень. Поступ фотографії не оминув і територію нашої країни, землі якої від кінця XVIII ст. були поділені між двома імперіями – Австрійською (від 1867 р. – Австро-Угорською) та Російською. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Дніпрі, що в імперські часи носив назву Катеринослав, існувало кілька десятків приватних фотомайстерень, які давали усім бажаючим можливість закарбувати власний образ на шматку фотопаперу. Цікаво, що переважна більшість власників фотоательє у нашому місті були євреями.
Розвиток галузі фотовиробництва сприяв тому, що, з одного боку, фотографія ставала дешевшою. З іншого, вона залишалася доступною переважно міщанам, адже більшість жителів підросійської України мешкали у сільській місцевості, а отже мали епізодичні контакти з міською цивілізацією та достатньо примарні шанси на власний фотопортрет. Промовистий факт, що у більшості документів Російської імперії, які ідентифікували особу (наприклад, у звичайному для кожного з нас паспорті) фотографії не було. Тож, нам, сучасникам, які за пару хвилин можуть зробити кілька десятків світлин за допомогою камери смартфону, важко уявити, що навіть з поширенням салонних фотокамер, для багатьох людей власне фото залишалося недоступним.
Тим ціннішими є ті світлини, які, попри світові війни, політичні та соціальні катаклізми, геноциди, збереглися до наших часів. Фотографія як історичне джерело є надзвичайно цінним ресурсом для пізнання минулого. Утім, як і кожне джерело, вона вимагає особливої уваги для коректного «прочитання» сенсів, у ній зашифрованих. Для тих, хто хотів би побачити, наскільки багатошаровою може бути фотографія, рекомендуємо переглянути тематичне відео на Youtube-каналі Музею.
Завітавши ж до постійної експозиції Музею ви зможете зануритись в атмосферу катеринославського фотоательє початку ХХ ст. Співробітниками Музею зроблено спробу повного відтворення інтер’єру – від орнаменту шпалер до електричної проводки та перемикачів освітлення. На стінах фотоательє розміщено продукцію його майстрів – фотографії жителів Катеринослава початку ХХ ст. З вікна відкривається краєвид на перехрестя центрального Катерининського проспекту та вулиці Садової (нині – це проспект Д. Яворницького та вулиця Фабра). Головним обладнанням у фотоательє була, звичайно, фотокамера. У нашому випадку – широкоформатна студійна камера виробництва російської фірми Іосіфа Покорного. Її засновник народився у 1862 р. в Одесі. Уже в 17 років заснував власну майстерню з виготовлення фото-приладдя. Першу ж крамницю облаштував у рідному місті у власному будинку на вул. Єврейській, 53. Згодом мав спеціалізовані крамниці та заклади, пов’язані з індустрією фотографування, не лише в Одесі, але й у Києві, Москві, Ростові, а також фабрику з виробництва фотопаперу в Лібаві (нині Лієпаї, Латвія). І. Покорний був дійсним членом низки фотографічних товариств (у т.ч. найвпливовішого в імперії – Російського фотографічного товариства, заснованого в 1894 р.), а також лауреатом кількох премій за винахід й удосконалення фотообладнання та приладдя.
Нині кожен відвідувач Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» може не лише побачити один із виробів І. Покорного, але й зробити власну світлину на тлі міського пейзажу минулого століття. Для цього варто лише завітати до Музею.