Експонати – основа музейних колекцій. Ними пишаються, оберігають та зберігають. Помилуватися ними прагнуть люди з різних куточків планети. Але експонати – це не лише мовчазна ілюстрація цікавого факту. Вони мають свій голос та власну історію.
Проста, на перший погляд, річ, може розповісти нам багато про що: про людей, події, звичаї, традиції. Деякі з музейних предметів були справжніми сімейними реліквіями. Серед них речі, що належать оперній співачці Кеніс Вікторії Ісааківні.
Описувати евакуацію − справа невдячна, пережити – ще складніше: бомбардування, стояння вагонів на запасних коліях, вокзальний окріп, голод... Але от і Сталінськ (нині Новокузнецьк). Величезний металургійний комбінат. Молода Вікторія одразу ж стала працювати коректором газети «Більшовицька сталь». Робота, що вимагає уваги, відповідальності, при тому – завжди ночами, адже вранці газета вже має вийти з друку. А вдень – знову навчання у місцевому виші.
Пам’ятний документ від 25 вересня 1945 р. − Управління міліції УНКВС по Кемеровській області про дозвіл Кеніс Вікторії Ісааківні слідувати на навчання від ст. Новокузнецьк до ст. Одеса. Потім закінчення університету та подальший життєвий шлях; здавалося, все визначено, але ... Але дивовижний голос − колоратурне сопрано. Як потім виявилося, один із кращих голосів країни. І ще – прекрасні акторські здібності. Співати Вікторія почала ще в університеті. Чомусь запам’яталася нагорода за спів тих років − відріз штапеля. У 1948 р. Вікторія закінчила з відзнакою Дніпропетровське музичне училище ім. Глінки (нині Дніпровська академія музики). Скільки було концертів, гастролей! Вікторія працювала солісткою радіо нашого міста. З табору повертається чудова жінка Наталя Сац. До організації дитячого музичного театру ще далеко, і Сац очолила Гастрольний театр (перший у СРСР професійний музичний театр для дітей та юнацтва). Вікторія з головою занурюється в роботу: працює у Наталії Сац. Але головна біда – немає московської прописки. Доводиться їхати в Іркутськ, потім сім років Вінницької філармонії.
Тисячі концертів. Партії Джильди й Розіни, десятки арій, романсів, пісень. Листування з Анатолієм Кос-Анатольським (українським композитором, народним артистом України, лауреатом Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка) та перше виконання його романсів. Ще один пам’ятний документ − лист композитора до Кеніс Вікторії Ісааківни, в якому він повідомляє, що відправляє їй «Солов’їний романс», бажає великих успіхів у його виконанні та висловлює сподівання на подальше творче співробітництво…
Останні 20 років своєї діяльності Вікторія Ісааківна викладала в Дніпропетровському музичному училищі.
Прожите велике та яскраве життя, де багато чого не вийшло, хоч були й талант, і здібності − «звичайна історія». Дякуємо Вікторії Ісааківні, що поділилася досвідом свого життя, своїми спогадами!