81 рік тому в гетто міста Тучин на Волині розпочалося одне із перших в історії Другої світової війни єврейських повстань. Місто було окуповане нацистами 06 липня 1941 р. та протягом перших двох місяців знаходилось під управлінням військової адміністрації (Ortskommandantur). З 01 вересня 1941 р. у Тучині було сформовано цивільну адміністрацію. Місто стало центром Тучинського району, який входив до округу «Рівне».
Протягом літа-осені 1941 р. у Тучині було видано низку антиєврейських постанов: євреї мали носити пов'язки на руці із зіркою Давида; було заборонено залишати межі містечка, запроваджено практику примусових робіт та створено т. зв. єврейську раду – юденрат. Через рік після початку окупації, у липні 1942 р. у Тучині було створено гетто, до якого потрапило близько 3 тисяч євреїв міста та навколишніх селищ. Місцевий юденрат зміг підкупити представників німецької адміністрації та добився того, що гетто залишалося не огородженим до вересня 1942 р. Його огородили 19–21 вересня того року напередодні ліквідації (23 вересня).
Не бажаючи смиренно загинути, в’язні тучинського гетто підняли повстання. Воно було підготовлене головою юденрату Гершелем Шварцманом і його заступником, вчителем Мейром Гіммельфарбом, які очолили створену ними бойову групу. У своєму розпорядження повстанці мали лише 5 гвинтівок, 25 пістолетів та ручні гранати. План Шварцмана полягав у тому, щоб у момент ліквідації гетто нацистами підпалити будинки, влаштувати стрілянину і, скориставшись панікою серед окупантів, втекти до лісу. Про ці плани Гершель Шварцман оголосив мешканцям гетто 21 вересня, коли вони зібралися на молитву напередодні Йом Кіпур – одного з найважливіших свят в юдаїзмі.
Під час операції з ліквідації Тучинського гетто 23-24 вересня 1942 р., в якій брали участь німецькі спеціальні команди спільно з місцевою допоміжною поліцією, в’язні гетто підняли повстання, підпалили будівлі та відкривши вогонь по нападниках. У безладі, що виник через пожежу, близько 3 тис. бранців почали тікати до лісу. Прикриваючи відхід мешканців гетто, більшість з єврейських вояків загинули, в тому числі і сини голови Юденрату. Більшість втікачів були виявлені та розстріляні німцями. Через два дні був розстріляний і керівник повстання Шварцман. Декому вдалося приєднатися до загонів партизан. На четвертий день після повстання, приблизно 300 жінок (переважно – матері з маленькими дітьми) добровільно повернулися назад, не витримавши важких умов життя в лісі. Із близько 700 людей, які залишилися в лісі і не були схоплені в перші дні після повстання, лише близько 20 дожили до звільнення Тучина у лютому 1944 р.