«Мир повернувся в Єрусалим – наші війська контролюють повністю все місто та його околиці. Будьте впевнені: святим місцям усіх релігій не буде заподіяно жодної шкоди. Я надав вказівку міністру по справах релігій встановити постійні контакти між нашими військами та релігійними лідерами в Старому місті, щоб останні могли без перешкод продовжувати свою духовну роботу»
(Прем’єр-міністр Держави Ізраїль Леві Ешколь, 7 червня 1967 р.)
Пам’ятний день було встановлено на честь возз’єднання Єрусалима після Шестиденної війни 1967 р., в ході якої Держава Ізраїль завоювала Старе місто.
Відповідно до плану розділу 1947 р., прийнятого Генеральною Асамблею ООН, Єрусалим визнавався «міжнародним містом», згодом мешканці мали голосувати, до якого регіону, Ізраїлю чи Палестини, вони хотіли б приєднатися. Проте з оголошенням незалежності Держави Ізраїль в 1948 р., арабські країни-сусіди розпочали війну на фактичне знищення єврейської державності. Під час тієї війни Йорданія захопила східну половину Єрусалиму, що включала Старе місто Єрусалиму та його святині, такі як Храмова гора та Стіна плачу, а також Західний берег р. Йордан.
Після 1949 р. єврейська держава контролювала Нове місто Єрусалиму, у той час як Йорданія – Старе місто. В угоді про перемир’я від 03 квітня 1949 р., Йорданія погодилась дозволити євреям відвідувати свій сектор та молитися біля Західної стіни (Стіни Плачу). Але ця угода фактично не дотримувалася, і впродовж подальших 19 років йорданці забороняли євреям входити до Старого міста.
Під час переможної для Ізраїлю Шестиденної війни 1967 р. серед територій, над якими єврейська держава встановила контроль, було і Старе місто. 27 червня 1967 р. уряд Леві Ешколя поширив ізраїльське законодавство та юрисдикцію на Східний Єрусалим, але погодився на те, що управління комплексом Храмової гори буде здійснюватися через єрусалимський / йорданський вакуф (земля та інші джерела прибутку, що не підлягає відчуженню та оподаткуванню згідно норм шаріату – релігійних приписів, закріплених в ісламі – прим.) під керівництвом Міністерства у справах ісламу та святих місць Йорданії.
У травні 1968 р. ізраїльський уряд оголосив про введення до календаря нового свята – Дня Єрусалима яке святкується 28 іяра. Того року возз’єднання міста було відзначено нічним танцем прапорів, святковим маршем через Єрусалим до Стіни плачу з ізраїльськими прапорами та оркестрами на колесах. Відтоді марш перенесли на денний час, щоб більше ізраїльтян могли взяти участь в ньому.
30 років потому, Кнесет Ізраїлю прийняв закон про «День Єрусалима», яким фактично перетворив цей день на національне свято. Проте це свято не є державним, зокрема, через політичні нюанси[1]. Втім, зазвичай цього дня деякі підприємства та організації закриваються, щоб люди відвідували паради, вечірки чи молитви поблизу, або здійснили особисте паломництво до Єрусалиму. Також проводяться панахиди за загиблими у Шестиденній війні.
[1] Відповідно до «Закону про Єрусалим», прийнятого Кнесетом Ізраїлю 30.07.1980 р., «Єрусалим, єдиний і неподільний, є столиця Ізраїлю». Закон засуджений Радою Безпеки ООН кількома резолюціями. Посольства більшості держав перебувають в Тель-Авіві; але з 2018 р., із перенесенням посольства США до Єрусалима та висловлення подібних намірів з боку деяких інших держав, ситуація навколо політичного статусу міста поступово змінюється.