7 серпня 1932 р. Центральний виконавчий комітет (ЦВК) та Рада народних комісарів (РНК) підписали ініційовану Й. Сталіним Постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», що в народі отримала назву – закон «Про п’ять колосків».
Згідно із цією постановою, майно колгоспів та кооперативів, у тому числі й урожай на полях, проголосили державною власністю. Навіть за збирання колосків після жнив з колгоспних ланів встановили вищу міру покарання – розстріл, а за наявності пом’якшувальних обставин – засудження не менш як до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. До засуджених за крадіжку колгоспного і кооперативного майна не можна було застосовувати амністію.
Ця постанова була основним знаряддям Голодомору 1932–1933 рр. як геноциду українського народу. Радянська влада свідомо реалізовувала задум знищення української нації, левова частина якої на той час проживала в селі. Нереальні плани хлібоздачі через конфіскацію зерна прирікали селян на голодну смерть. Будь-які спроби врятуватися і приховати продукти харчування загрожували конфіскацією всього їстівного (і навіть приготовленої їжі) та майна або розстрілом. Села наповнилися «буксирними бригадами», які займалися обшуками та конфіскацією харчів. Вони ходили селами від двору до двору і щупами (довгими гострими металічними прутами) обшукували хати і подвір’я в пошуках захованих продуктів харчування. За невиконання планів хлібозаготівлі цілі села заносили на так звані «чорні дошки», що на практиці означало припинення торгівлі, постачання краму і навіть заборону покидати територію села.
Таким чином був запущений механізм масового вбивства українських селян штучно спланованим голодом. Звісно, зазначена постанова була чинна і для представників національних меншин, які проживали в селі, – євреїв, німців, болгар та ін.; тож, терор голодом зачепив і їх. «Закон» діяв до 1947 р., за ним засуджували людей також під час голоду 1946–1947 рр., хоча пік його застосування припав саме на 1932–1933 рр. За офіційними даними, до жовтня 1933 р. радянська влада засудила понад 200 тис. осіб, серед них були й діти.
Закон «про п’ять колосків» не мав прецедентів у світовій історії. У тогочасних умовах він фактично забороняв людям розпоряджатися своєю їжею.
В умовах повномасштабної агресії РФ проти України українці важкою ціною виборюють не лише власну свободу, але й право на існування. У небезпечних умовах, під ракетними обстрілами українці засівають поля і збирають врожай. Ворог завдає ударів смертоносною зброєю по наших полях, техніці, спалюючи цілі лани зернових, а іноді – вбиваючи сільськогосподарських робітників. Окрім того завдає ударів ракетами по складах із зерном, мінує порти, б’є по сховищах паливно-мастильних матеріалів, підриває заправки, а на окупованих територіях – нахабно краде зерно, сільськогосподарську техніку й перевозить на власну територію. Відсутність достатньої кількості українського хліба на світових ринках може спричинити продовольчу кризу й викликати голод в окремих регіонах земної кулі.
На жаль, хлібний терор триває, а зупинити його можна лише спільними діями – на дипломатичному фронті і, звісно, на полі бою.