Починаючи від кінця ХVІІІ ст. інструментами депортацій користувалися російські самодержці, в ХХ ст. – радянська тоталітарна влада, в наш час – путінський рашистський режим. 18 травня 1944 р. Кремль здійснив свій черговий злочин – депортацію кримських татар – один з найяскравіших прикладів злочинів радянщини, вчинених нею під час Другої світової війни. Офіційна версія депортації – звинувачення усього кримськотатарського народу у колабораціонізмі з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Радянська влада закидала кримським татарам масове дезертирство, перехід на бік німецьких військ тощо.
Після "деокупації" Криму у травні 1944 р. розпочався перепис населення, де враховувався національний склад сімей, кількість майна, щоб знати, куди заходити й кого депортувати. Згідно з таємною постановою Державного комітету оборони «Про кримських татар» від 11 травня 1944 р., підписаною Й. Сталіним, депортацію мали завершити до 1 червня 1944 р. До її виконання було залучено 23 тис. солдатів та офіцерів НКВС, 9 тисяч оперативників НКВС і Народного комісаріату державної безпеки, 100 легкових, 250 вантажних автомобілів, 67 ешелонів.
Майже одночасно по всьому Криму 18 травня 1944 р. о 4 годині ранку трійки на чолі з сержантами, оперативниками, офіцерами вдирались до будинків кримських татар і оголошували: «Іменем радянської влади за зраду Батьківщині ви виселяєтесь до інших районів Радянського Союзу». В середньому на збори давали 15 хвилин, але насправді кожен старший групи вимірював час за власним бажанням. У когось не було навіть 15 хвилин. Людей перевозили машинами до найближчої залізничної станції. Близько 200 тис. дорослих і дітей протягом двох днів 18–19 травня 1944 р. були завантажені у вагони для перевезення худоби та депортовані. За кілька днів Крим збезлюдив, осиротів. З корінням був вирваний народ, який виростила кримська земля. 20 травня 1944 р. в Москву відзвітували про «очищення» Криму від кримських татар.
В середньому шлях у вигнання без їжі, води, медичної допомоги тривав 2–3 тижні. У вигнанні в Узбекистані, Казахстані, Марійській АРСР, Кемеровській, Свердловській, Горьківській, Молотовській (нині Пермській), Іванівській, Ярославській областях РРФСР опинилися понад 190 тис. киримли. Коли закінчилася Друга світова війна, кримські татари, які служили у лавах Червоної армії, вирушили за своїми сім’ями у вигнання. За даними Національного руху кримських татар за період депортації та перших років заслання кримськотатарський народ втратив понад 46% від загальної чисельності.
Верховна Рада України Постановою від 12 листопада 2015 р. «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» визнала депортацію з Криму кримських татар геноцидом кримськотатарського народу і встановила в Україні 18 травня День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Комуністичний режим СРСР і згодом Росія десятиріччями цілеспрямовано поширювали міф про кримських татар як зрадників. З 2014 р. країна-окупантка продовжує злочини тоталітарного радянського режиму проти кримських татар: чинить репресії та переслідування, цілеспрямовано порушує їх права як корінного народу України, незаконно призиває на військову службу, руйнує культурну спадщину, фальсифікує історію, мілітаризує суспільне життя.
Щороку, третьої неділі травня в Україні вшановують пам’ять мільйонів загублених життів, знищених радянським тоталітарним режимом. Отже, на 18 травня в цьому році припадає ще один важливий день – День пам’яті жертв політичних репресій. Після широкомасштабного вторгнення Росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у ХХІ столітті.