Авраам Ґольдфаден (Abraham Goldfaden, אַבֿרהם גאָלדפֿאַדען) – єврейський поет, драматург, театральний режисер та актор, автор близько 40 п’єс, написаних мовами їдиш та іврит, засновник професійного театру на їдиш. По праву вважається «батьком єврейського театру». Він був одночасно теоретиком і практиком театру, який зробив великий внесок у становлення та розвиток національного сценічного мистецтва як драматург, творець стійкого репертуару і вихователь першого покоління професійних єврейських акторів, з яких багато хто незабаром став керівниками театральних труп, які грали на ідиш у ряді країн.
Народився 24 липня 1840 р. у м. Старокостянтинів (нині Хмельницька обл., Україна) у родині годинникаря. Сім’я належала до середнього класу та підтримувала ідеї Гаскали (єврейського Просвітництва). Авраам навчався у хедері – єврейській релігійній школі, одночасно брав приватні уроки з німецької та російської мов. З дитинства цінував і наслідував виступам весільних блазнів та бродезінгерів[i] до такої міри, що отримав прізвисько «Авромеле Бадхен», або «Абі-блазень». Утім, у 1857 р. почав навчання в державній рабинській школі м. Житомир, яку закінчив у 1866 р. як учитель і поет (з певним досвідом роботи в аматорському театрі), але ніколи не керував громадою. Під час свого навчання у Житомирі Авраам Ґольдфаден почав писати вірші на івриті. У 1865 р. вийшла перша збірка його поезій «Паростки і квіти». У ній можна відзначити ідеї сіонізму. Проте як поет він став відомим завдяки своїм віршам на їдиші. Багато з них із збірок «Єврей» (1866 р.) та «Єврейка» (1869 р.) стали згодом популярними піснями.
У 1867 р. Авраам влаштувався на роботу викладачем у м. Сімферополь. Наступного року переїхав до м. Одеса, де відновив знайомство з іншим письменником мовою їдиш Іцхоком Йоелем Лінецьким, якого він знав з Житомира. Там же зустрів поета, Еліаху Мордехая Вербеля, який також писав івритом (донька Вербеля згодом стане дружиною Гольдфадена) та опублікував вірші в газеті «Коль-Мевасер» («Голос вісника»). Він також написав свої перші дві п’єси: «Дві сусідки» і «Тітка Сьюзі», які разом з кількома віршами увійшли до доволі успішної книги 1869 р. «Єврейка», що витримала три видання за три роки. У цей час Авраам і Пауліна жили переважно на його мізерну зарплату вчителя, доповнюючи це приватними заняттями та роботою касира в магазині капелюхів.
Після невдалого досвіду вивчення медицини в Мюнхені в 1875 р., Ґольдфаден попрямував до Львова, де він знову зустрівся з І. Й. Лінецьким, який тепер був редактором щотижневої газети «Дер Альтер Ісрулік». Проте, невдовзі газета була закрита у 1876 р., і літератор-початківець був змушений переїхати до Чернівців. Там редагував щоденну газету мовою їдиш «Dos Bukoviner Israelitische Folksblatt» («Ізраїльська народна газета Буковини»), але його матеріальне становище залишалося важким. У тому ж році він отримав запрошення до м. Ясси (Румунія) від Ісаака Лібреску – заможного громадського активіста, який цікавився театром. З’ясувалося, що Ґольдфаден був відомим у Яссах як поет, багато чиїх віршів були покладені на музику та стали популярними піснями. Якось дружина Лібреску зауважила, що журналістика мовою їдиш – це шлях голодувати, і припустила, що для театру мовою їдиш буде набагато більший ринок. Сам Лібреску запропонував Ґольдфадену 100 франків за публічний концерт його пісень у публічному саду Шимена Марка. Замість простого концерту, той розширив програму до майже водевільної вистави. Було поставлено його п’єсу «Бабуся і внук» (1876 р.). Це вважається першою театральною виставою на їдиші. Після цього часу Ґольдфаден продовжував різноманітну роботу в газеті, але сцена стала його головною справою.
Влітку 1876 р. відомий румунський поет Міхай Емінеску у своєму театральному огляді зазначив, що в єврейської трупі було шість акторів. Він був вражений якістю співу та акторської гри, відзначивши чотири ранніх п’єси Ґольдфадена.
Оскільки сезон вистав просто неба добігав кінця, починаючий драматург безуспішно намагався орендувати відповідний театр у Яссах. Пошуки привели його до інших міст та людей. Після вдалих виступів у містах Ботошані та Галац, Ґольдфаден із трупою, до складу якої входили Сохер Голдштейн, Ізраїль Гроднер і Сара Сегал, вирушив до Бухаресту. Він поповнив склад виконавців із великого кола єврейських вокальних талантів: синагогальних канторів. Крім того, завербував двох відомих примадонн з класичною освітою, сестер Маргаретту та Аннетту Шварц. Виступи «єврейського театру» Ґольдфадена мали постійний успіх в Бухаресті.
На хвилі успіху Ґольдфаден «штампував» репертуар – пісні, п’єси та переклади п’єс з румунської, французької та інших мов (за перші два роки він написав 22 п’єси, а згодом близько 40). До кінця року їдишський театр Авраама Ґольдфадена став великим театром з вишуканими декораціями, дуельними хорами та статистами для заповнення масових сцен.
Проте, хоч легкі комедії та водевілі, можливо, й зробили їдишський театр комерційно успішним, саме вищі прагнення Ґольдфадена до нього зрештою принесли йому визнання як «їдишського Шекспіра». Як людина, яка широко знала кілька мов, він гостро усвідомлював, що не існує східноєвропейської єврейської традиції драматичної літератури. Після серйозних «Рекрутів» та «Відьми» на початку творчого шляху, він продовжив писати багато подібних п’єс мовою їдиш на єврейські теми, мабуть, найвідомішою з яких є «Суламіф» (1880 р.)
З 1878 р., по закінченню російсько-турецької війни, Ґольдфаден разом із групою 42 осіб, включаючи виконавців, музикантів та їхні родини, вирушив до Одеси. Після цього вони подорожували Російською імперією, зокрема до Харкова, Москви та Санкт-Петербурга. Він продовжував ставити п’єси в плідному темпі, тепер переважно серйозні твори, такі як «Доктор Алмасада» (або «Євреї Палермо»), «Суламіф». Під час цього турне Ґольдфаден і його трупа збирали велику аудиторію та загалом були популярними серед прогресивних єврейських інтелектуалів, але поступово наражалися на незадоволення царського уряду. У п’єсах лунав заклик до змін у єврейському світі: «Прокинься, народе мій, від сну свого, і більше не вір дурниці». Драматург поставив п’єсу «Бар-Кохба», похмуру оперету про повстання Бар-Кохби, яку написав після єврейських погромів у Росії, що спалахнули у1881 р. після вбивства царя Олександра II. В рамках антиєврейської реакції, театр на їдиші був заборонений у Росії з 14 вересня 1883 р. Ґольдфаден та його трупа залишилися без діла та роз’їхалися по різних напрямках.
У 1886–1889 рр. драматург продовжив свою діяльність, проте вже без попереднього успіху. Після невдалих спроб відновити виступи своєї трупи у Варшаві та Парижі, він вирушив до Львова. Там побачили світ нові твори Ґольдфадена: п’єси «Рабі Йосельман, або Ельзаський декрет» і «Часи Месії», та оперета «Ротшильд». Натхненний успіхом у Львові, він повернувся до Бухареста в 1892 р., де став директором театру в Джінгиці. У румунському їдишомовному театральному середовищі того часу панувала жорстка конкуренція, в якій Ґольдфаден значно програвав колишнім партнерам і учням. До того ж, на тлі важкого становища економіки та зростання антисемітизму, частина єврейського населення емігрувала, а ті, хто залишилися, більше цікавилися політикою, ніж театром. У 1896 р. Авраам Ґольдфаден покинув Румунію, мандрував Європою як поет і журналіст. Лише у 1903 р. знайшов гроші на переїзд та оселився у Нью-Йорку, де раніше бував наїздами. В американському періоді драматурга варто відзначити його п’єсу «Давид на війні», яка була поставлена в березні 1906 р та стала першою івритомовною п’єсою, показаною в Америці. Повторні вистави в березні 1907 р. та квітні 1908 р. зібрали велику кількість глядачів. Він також написав розмовні частини п’єси «Бен Амі», за мотивами Джорджа Еліота «Даніель Деронда», прем’єра якої з успіхом відбулася у грудні 1907 р.
Авраам Ґольдфаден помер у Нью-Йорку в 1908 р. Згідно зі звітом у газеті «Нью-Йорк Таймс», на його похорон прийшло понад 50 тис. людей, які приєдналися до процесії від Народного театру на Бауері до Вашингтонського кладовища в Брукліні. У наступній статті «Нью-Йорк Таймс» назвала його «і поетом, і пророком» і зазначила, що «було більше доказів щирого співчуття та захоплення людиною та її творчістю, ніж можна було б виявити на похороні будь-якого поета, який зараз пише англійською мовою в цій країні».
***Не вміючи записувати музику та грати на якомусь музичному інструменті, Авраам Ґольдфаден, тим не менш, створював мелодії для вистав. Черпаючи з єврейських народних пісень, синагогальних співів, народної та популярної музики інших європейських народів, у тому числі з італійських та французьких оперних арій, він перетворював їх, пристосовуючи до ритму та настрою своїх пісенних текстів, що входили до п’єс. Багато пісень Ґольдфадена стали народними ще до того, як він включив їх у свої постановки, інші набули поширення завдяки спектаклям його трупи. Низка п’єс Ґольдфадена ставилася з великим успіхом в Ізраїлі у перекладі на іврит.
[i] 1. Бродезінгери – єврейські мандрівні артисти в австрійській частині Галичини, Румунії та Російської імперії, що являли собою групи професійних або напівпрофесійних авторів і виконавців.