Ліона Фейхтванґера по праву вважають засновником нового напрямку історичної романістики. В його творах роздуми про долі людства у різні періоди існування мають виразні паралелі з тими подіями, що відбуваються у сучасному світі.
Ліон Фейхтванґер народився 7 липня 1884 р. у Мюнхені в заможній єврейській родині. Він був найстаршим з дев’яти братів і сестер. Батько, Зігмунд Аарон Мейїр, був успішним фабрикантом. Мати, Йоганна, займалася домом і вихованням дітей. Родина Фейхтванґерів дотримувалася ортодоксального юдаїзму, тому з юних років прищеплювала синові любов до релігії та культури свого народу. Ще в дитинстві Ліон виявив здібності до вивчення давньоєврейської та арамейської мов. Здобув гуманітарну освіту в гімназії, потім – у Мюнхенському та Берлінському університетах. Вивчав німецьку філологію, історію, філософію, санскрит. У 1907 р. здобув докторський ступінь. Під час навчання Фейхтванґер відмовився від матеріальної допомоги батьків і заробляв собі на життя приватними уроками. Тоді ж розпочав свою літературну діяльність. Спочатку як драматург і журналіст він видавав літературний журнал «Der Spiegel». Також працював театральним критиком, перекладав і обробляв трагедії Есхіла, К. Марло, комедії Арістофана, потім захопився жанром історичного роману. Саме тоді він зустрів кохання свого життя. У 1912 р. відбулося одруження Ліона Фейхтванґера і Марти Лефлер, яка стала його другом і помічницею в літературних справах до кінця життя.
Під час Першої світової війни служив у німецький армії, з якої був демобілізований за станом здоров’я. Потім жив у Мюнхені, а з 1925 р. – у Берліні, де продовжив свою літературну діяльність. У 1923 р. Фейхтванґер написав «Потворну герцогиню», а у 1925 р. видав написаний раніше роман «Єврей Зюсс», який привернув неабияку читачів і викликав суперечливі оцінки публіки. Це роман про долю фінансиста Йозефа Зюсса Оппенгеймера, його успіх і падіння з вершин влади. У тій трагічній історії автор спробував дати відповідь на питання: «Чому цей середньовічний єврей не зрадив своєї віри, до якої й не був особливо прихильний, і, відмовившись прийняти християнство, прийняв мученицьку смерть?». Завдяки цьому роману письменник отримав всесвітню славу разом зі звинуваченнями в єврейському націоналізмі та антисемітизмі одночасно. Читачі-євреї дорікали автору в антисемітизмі, а німецькі шовіністи звинувачували Фейхтванґера у єврейському націоналізмі. Роман був перекладений багатьма мовами. Очевидно, як зауважив сам письменник, йому вдалося написати історичний твір, в якому діяла жива людина з усіма притаманними їй відчуттями та пристрастями, які продовжували хвилювати сучасників автора.
У 1934 р. роман «Єврей Зюсс» екранізували у Великій Британії, а у 1940 р. фільм про нього вийшов у Німеччині. Англійський фільм знімав режисер Лотар Мендес, який емігрував з Німеччини ще у 1920-ті рр. Німецький – Файт Харлан, фаворит Геббельса. У Берліні кінострічку Мендеса охарактеризували як «нечуване єврейське нахабство», стрічку ж Харлана усіляко пропагували. Після виходу картини в прокат Геббельс наказав, щоб її в обов’язковому порядку переглянули СС і поліція в повному складі, а в своєму щоденнику записав: «Це найкращий антисемітський фільм, який ми тільки можемо собі побажати».
Починаючи з «Єврея Зюсса» єврейська тема буде проходити червоною ниткою крізь усю творчість Фейхтванґера. У 1933 р. виходить в світ його роман «Родина Опперман», з «Успіхом» і «Вигнанням» він складає трилогію «Зал очікування». У ній на прикладі однієї єврейської родини розповідається про крах Веймарської республіки і встановлення влади Гітлера. Потім Фейхтванґер звернувся до постаті Йосипа Флавія. Роман «Юдейська війна», «Сини» і «Настане день» складуть трилогію про єврея, який брав участь у повстанні Іудеї проти римлян, але потім перейшов на бік завойовників і став найвідомішим істориком античності.
Усе своє свідоме життя автор боровся проти антисемітизму. Він називав юдофобію вселенською дурістю оскільки вважав, що вона не пояснюється ні політичними, ні націоналістичними, ні економічними причинами. Проте, пройшовши довгий шлях пізнання, він переконався, що це зло невикорінне, і одного разу в серцях написав: «Не кожен негідник – антисеміт, але кожен антисеміт– негідник». Ліон Фейхтванґер виявився одним з перших , хто гостро і недвозначно вказав на злочинність і небезпеку нацистської ідеології. У липні 1933 р. Ліона Фейхтванґера було включено до списку осіб, позбавлених німецького громадянства. Автора «Успіху» не лише позбавили громадянства – у нього конфіскували майно, розгромили будинок у Берліні, знищили знайдені там рукописи та спалили величезну бібліотеку, а його голова була оцінена у 10 тис. марок.
30 січня 1933 р., у день призначення Гітлера канцлером, Фейхтванґер перебував у Вашингтоні як почесний гість на вечірці посла Німеччини. Наступного дня той телефоном попередив письменника, щоб він не повертався до Німеччини. Фейхтванґер прислухався до поради та оселився у Франції, яку вважав безпечною для себе. Після вимушеної еміграції до Франції з-під пера письменника вийшов твір «Лже-Нерон», де в образі головного героя читачі легко впізнавали Гітлера. У романі автор алегорично описав прихід нацистів до влади і швидке падіння нацистського режиму. У ньому майстер подає свої роздуми про владолюбство і про те, що навіть нікчемна людина, якщо її наділити владою, змінює своє нутро.
У 1940 р., під час окупації Франції Німеччиною. письменник був інтернований до французького концентраційного табору у містечку Ле-Мілль. Спогади про своє табірне життя, сповнене усіляких принижень і негараздів, були відображені ним у книзі «Чорт у Франції». До того ж, табірникам загрожувала небезпека потрапити до нацистів, і тоді було вирішено перевести їх до іншого табору (Нім). Втікши звідти і отримавши з великими труднощами необхідні документи, Фейхтванґер разом з дружиною за допомогою американського священика перебрався до США. З листопада 1943 р. Фейхтванґери оселилися на віллі «Аврора» в Каліфорнії. На відміну від багатьох колег-письменників, що емігрували, Фейхтванґер мав велику кількість читачів за межами Німеччини. Це багато в чому рятувало його від матеріальних проблем і, з іншого боку, дозволяло допомагати менш відомим німецьким авторам у США. Завдяки відрахуванням від фільмів за його творами Фейхтванґер зібрав бібліотеку, що складалася з 20 тис. томів. Плідна робота була характерна для американського періоду творчості майстра. Вже у 1943 р. було опубліковано його роман «Брати Лаутензак». Разом зі своїм другом Бертольдом Брехтом він працював над романом «Симона», який було опубліковано рік потому. У 1946 р. світ побачив роман «Лиси у винограднику» про закулісні події війни за незалежність США і епохи передреволюційної Франції ХVІІ ст. Характерні для творчості письменника роздуми про долю людства тут ілюстровані яскравими живими персонажами, захоплюючими подробицями, що характеризують епоху.
Протягом семі років Фейхтванґер працював над масштабним історичним романом «Гойя або тяжкий шлях пізнання», в якому описав життєвий і творчий шлях прославленого іспанського живописця Франсіско Гойї. Практично на завершальному етапі життя Фейхтванґер створив один з найкращих у світовій літературі романі про кохання – «Єврейка з Толедо», який він присвятив дружині та дочці. Його можна вважати гімном любові й людської мудрості та захоплюватися талановитою особистістю, яка зуміла за три роки до смерті, обтяжена хворобами і віком, так молодо написати про кохання і не лише про нього.
21 грудня 1958 р. Ліон Фейхтванґер покинув цей світ, залишивши нам свої книги, які спонукають до роздумів і допомагають залишатися людьми.
Більше про Ліона Фейхтванґера та його родину ви можете дізнатися з онлайн-заняття, розміщеного на youtube-каналі Музею.