На першому поверсі Музею, в експозиції «Місто», розташована колекція цегли виробництва заводів Катеринославської губернії другої половини XIX – початку XX ст. з клеймами власників. Тут представлені не тільки єврейські цегельні – популярну продукцію у себе в маєтках виробляли й такі відомі наші краяни як О. Поль, Д. Пчолкін, М. Урусов, В. Хрінников. Єврейські підприємці маєтків не мали; та й взагалі закон 1804 р. «Про облаштування євреїв» позбавив їх права жити в сільській місцевості – тож цегельні вони засновували на околицях Катеринослава.
Представлений експонат вироблений з будівельної глини червоно-коричневого кольору; на лицьовому боці витіснена монограма імені власника цегельного заводу – катеринославського підприємця Іони Михайловича (Міхелевича) Майданського – «МиИ», «И.М.», «ІММ». Він разом із Л. Ігнатьєвим (монограма «МиИ») володів заводом у Рибаківській (нині Рибальській) балці й одноосібно – заводом в Аптекарській балці. В експозиції представлена й форма для виготовлення цегли з підприємства Майданського – спеціальний дерев’яний ящик, куди закладався глиняний розчин. На дні форми на спеціальній металевій пластині вибито дзеркальне відображення літер. Коли глина притискалась до форми, на ній залишався фірмовий рельєф – монограма власника. Далі цегла до двох тижнів сушилася на сонці, після чого проходила випалювання в печі при температурі до 1000 градусів за Цельсієм. Охолоджена цегла вже була готова до використання.
Відомий катеринославський інженер, архітектор, будівельний підрядник Іона Майданський народився 165 років тому – 10 жовтня 1961 р. у м. Заслав Волинської губернії (нині м. Ізяслав Хмельницької обл.) в єврейській родині. Його батько Михайло (Міхаель) був купцем, у 1875 р. разом із сім’єю переїхав до м. Катеринослав. Тут він продовжив комерційну діяльність; а також став шанованим членом єврейської общини: обирався габаєм (старостою) Хоральної синагоги, а тому ніс важкий тягар громадських справ – адміністративних, господарських, грошових. М. Майданський обирався гласним (депутатом) Катеринославської міської думи, був знаним меценатом краю.
Син Міхаеля Іона після закінчення реального училища (1879 р.) в Катеринославі додатково пройшов річний курс підготовки до вступу у вищий навчальний заклад у Кременчуцькому реальному училищі, вивчав точні та природничі науки – вищу математику, фізику, хімію, креслення тощо. Далі юнак вступив у столичний виш – Санкт-Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення і в 1886 р. успішно закінчив навчання: «1-й розряд» в ті часи давав випускнику суттєві переваги на початку кар’єри. Головна ж перевага полягала в енергії, діловій «чуйці», що дозволяли не марнувати життєві шанси. До того ж Іона опинився, як-то кажуть, у правильному місті в правильний час. Адже Катеринослав перебував в інтенсивній фазі розвитку – демографічного, індустріального, транспортного. Що може бути краще для молодої, амбітної, добре освіченої підприємливої людини?
У 1865 р. населення Катеринослава становило 23 тис. жителів, а станом на 1897 р. – понад 112 тис. На хвилі демографічного сплеску прийшов час будівельного буму. Попит на цеглу задовольняли десятки заводів. Майданський не втратив можливість скористатися цим для власного збагачення. Адже виробництво будівельних матеріалів – одна з галузей, що дають максимальний прибуток без великих капіталовкладень. Він відкрив цегельний завод в Аптекарській балці, де стали виробляти фірмову катеринославську цеглу, що вирізнялась високою щільністю й особливим червоним відтінком, а також характерними борознами та нерівностями. З неї збудовано десятки знакових споруд міста, зокрема, будівлі Поштово-телеграфної контори, Комерційного банку, Обласного краєзнавчого музею ім. Поля. Майданський виконував роль інженера-підрядника, тобто керував процесом і був відповідальним за реалізацію проєкту.
Іона був винахідливим підприємцем: задля конкурентних переваг був готовий ввести в оману покупців, охочих до чужоземного товару. Частину цегли він оздоблював екзотичними надписами «London» «Paris» «Berlin» (так само, до речі, чинили тогочасні спритні виробники черепиці та інших товарів широкого попиту; подібні зразки також представлені в експозиції Музею). Звісно, весь цей «європейський» крам вироблявся на місцевих підприємствах.
Бурхливий розвиток індустрії також спричинив значний попит на дороге житло. Виникло нове для Катеринослава явище – будівництво кількаповерхових прибуткових будинків підвищеної комфортності, що зводились здебільшого в центрі міста й призначались для здачі в оренду під житлові квартири та установи. Саме в цій сфері Майданський побачив нішу для збагачення – його прибуткові будинки були розташовані у престижній нагірній частині міста – на Потьомкінській вулиці (нині – вул. Сергія Єфремова), Новодворянській (нині – вул. Володимира Вернадського), Полтавській (нині – вул. Олеся Гончара), Басейній (нині – вул. Писаржевського). Іона Майданський із сім’єю мешкав у центрі міста, в єврейському кварталі – на вулиці Харківській.
Після революції І. Майданський втратив власні підприємства, проте не покинув країну, залишившись у рідному місті. Працював інженером у проєктних організаціях, у системі комунального господарства. Останні згадки про нього датуються в архівних документах початком 1941 р. Син Михайло Йонович Майданський успадкував інтереси й здібності батька, став архітектором, працював у Дніпропетровську в 1920–1930-ті рр.