«Єврейський житловий район» був створений у Варшаві німецькою окупаційною владою 2 жовтня 1940 р. Третину варшав’ян оселили на території, що складала менше 3 % площі міста. Єврейське гетто було відрізане від світу бетонною стіною 3,5 метра заввишки й колючим дротом. Мешканцям гетто, які наважилися вийти за його межі без дозволу, загрожувала страта. Тіснота й голод провокували швидке поширення інфекційних хвороб – туберкульозу, черевного й висипного тифу.
На тих, кому пощастило вижити, чекав наступний етап «остаточного вирішення єврейського питання» – переселення до табору смерті Треблінка (за 80 км від Варшави) й знищення у газових камерах. Депортація здійснювалася із залізничної станції, розташованої тут же, на території гетто – Умшлаґплац. Спочатку нацисти намагалися поставити процес «переселення на Схід» на добровільні рейки – обіцянками видачі 3 кг хліба та 1 кг повидла кожному, хто сам з’явиться на станцію. Коли ж потік добровольців обмілів через чутки про неминучу смерть у таборі – прийшла черга застосувати насильство. Саме в такий спосіб була депортована абсолютна більшість поселенців гетто. Євреїв масово виганяли на Умшлаґплац, а вже там вирішували, кого відправляти на смерть, а хто ще придатний до роботи. Тож першими розправилися з хворими й безпритульними, далі настала черга безробітних, літніх людей та дітей. Приречених заштовхували в товарні вагони, зачиняли, й вони вирушали у свій останній шлях – стоячи у тісноті, без ковтка води й свіжого повітря.
Більшість євреїв, кого поки що залишали живими, були молодими працюючими людьми. Багато хто з них відчував гостру провину за те, що не чинили спротив й дозволили вивезти старших родичів та дітей. До того ж ставало очевидним і те, що всіх рано чи пізно спіткає та сама доля. Разом із усвідомленням власної неминучої смерті серед активної молоді стала ширитися думка про повстання. В листопаді 1942 р. кілька підпільних груп об’єдналися в ZOB (Zydowska Organizacja Bojowa – Єврейська бойова організація) під керівництвом Мордехая Анелевича; їх підтримав ŻZW (Żydowski Związek Wojskowy – Єврейський військовий союз), керований Павлом Френкелем. Активісти агітували жителів гетто опиратися депортації й робили необхідні приготування для збройного чину: таємно накопичували речовини для виготовлення запальних сумішей, формували збройний арсенал (невелика кількість пістолетів і вибухівки потрапила до рук повстанців від Армії Крайової), продумували різні варіанти оборони гетто.
На 19 квітня 1943 р. була призначена масова акція відправлення в Треблінку й подальша ліквідація єврейського поселення. Коли підрозділи СС та Вермахту, загони військової поліції увійшли в гетто – вулиці були порожніми. Пересічні жителі ховались в укриттях. Раптом у німців полетіли пляшки із запальною сумішшю. Близько 750 молодих бійців вступили у нерівний бій із переважаючим їх в озброєнні та підготовці противником. У перший день штурму гетто групенфюрер СС Юрген Штроп звітував про 12 вбитих та поранених німців. З часом розгортання повстання активістів підтримала й значна частина жителів гетто. Нацисти підпалювали кожну будівлю – гетто перетворювалося на небезпечну вогняну пастку. Повстанці оборонялися майже місяць, доки німці, змушені ввести в гетто додаткові сили, не придушили всі осередки опору. Нацисти стратили близько 7000 євреїв, решту відправили до таборів смерті. Варшавське гетто зрівняли із землею.
***
Символом найбільш масштабного єврейського повстання в окупованій нацистами Європі є жовті нарциси. Щороку 19 квітня музей історії польських євреїв POLIN роздає жителям Варшави тисячі жовтих паперових квіток. Нарциси нагадують про жовту зірку, яку нацисти змушували носити євреїв, а також символізують надію та повагу до життя. Традиція виникла завдяки Мареку Едельману, одному з лідерів повстання, якому пощастило вижити. Він щороку приносив жовті нарциси до пам’ятника… Тепер до акції «Нас єднає пам’ять» приєднуються все більше людей.