Поняття «хоральна синагога» походить від хору, що може брати участь у молитовних відправах. Цим підкреслюється масштаб синагоги та її центровий статус серед інших сакральних споруд. Ми не знаємо, наскільки масштабною будівлею була перша синагога м. Катеринослава, що стояла саме на місці нинішньої «Золотої Троянди». Збудована в 1800 р. з дерева, вона згоріла під час пожежі 1833 р. Півтора десятиліття стараннями єврейської громади Катеринослава зводилася велика кам’яна центральна синагога – в панівному на той час класицизмі з елементами мавританського стилю. На фронтоні синагоги було позначено рік завершення будівництва – 1852. З того часу протягом трьох чвертей століття хоральна синагога виконувала роль головної установи єврейської общини міста.
Після революції прийшли часи заперечення релігійного світогляду; для євреїв це означало руйнування єврейської громади в цілому: її освітніх та благодійних інституцій, івритомовної книжності. Синагоги як центри юдаїзму були приречені. У 1929 р. рішенням Дніпропетровського міського виконавчого комітету «за бажанням широких мас трудящих» і на прохання товариства «Безбожник» хоральну синагогу було зачинено, а в будівлі розмістився Клуб швейників (з 1947 р. – Палац культури фабрики ім. Володарського). Рішення влади не викликало опору серед дніпропетровських євреїв, адже воно випливало з основної доктрини більшовизму, спрямованої проти всіх релігій. Жителі міста протягом останнього десятиліття були свідками різного роду антирелігійних кампаній: закриття установ, вилучення цінностей, репресій проти церковників тощо. Адресат передачі будівлі був обраний невипадково, адже швейна фабрика була розташована поряд із синагогою (тут же на Єврейській, з 1923 р. – вул. Шолом Алейхема), працювали там колишні єврейські кустарі, нещодавно зібрані у великій будівлі тютюнової фабрики. Та й з огляду на міжконфесійний баланс рішення було продуманим: одночасно зачинялася Брянська церква, один із найбільших православних храмів міста.
Аби пристосувати будівлю синагоги під клуб, до неї було прибудовано сценічну коробку; цеглинами закрили багато вікон; розібрали купол і дві декоративні бічні вежі, на фронтоні з’явилось барельєфне зображення серпа й молота. У 1980- ті – 1990-ті рр. приміщення використовувалося як склад швейної фабрики. З другої половини 1980-х рр. в одному з приміщень колишньої синагоги збиралися колекціонери марок, листівок, монет.
З 1987 по 1996 рр. Дніпропетровська єврейська громада боролася за повернення синагоги – в руслі загального процесу реституції власності. Коли вкрай занедбана будівля нарешті стала належати общині, в ній замість підлоги була земля, у стінах і стелі – дірки. Чотири роки тривав капітальний ремонт і реконструкція синагоги. Щодо фінансування проєкту – спочатку був розрахунок лише на зовнішнього інвестора, утім, у процесі реконструкції зацікавленість виявили й внутрішні фінансові гравці – українські бізнесмени. У промові на церемонії рабин Ш. Камінецький відзначив найактивнішу роль у реалізації проєкту бізнесменів Г. Боголюбова, О. Кагановського, І. Коломойського, Д. Мішалова О. Ханіса та інших членів Піклувальної ради общини.
Творче рішення реконструкції запропонував Олександр Дольник, відомий дніпропетровський архітектор єврейського походження. У відновленні екстер’єру зодчий орієнтувався на старі фото синагоги, втім, звісно, враховував сучасні тенденції. Так постав більш лаконічний архітектурний образ сакральної споруди. Головний фасад з його чотириколонним портиком коринфського ордеру реставрували за старими світлинами.
З відновленням інтер’єру було складніше: яким було внутрішнє приміщення – невідомо, архівні матеріали втрачені. О. Дольник запропонував своє бачення сакрального інтер’єру. Гігантський смугастий портал уособлює юдея в талесі (традиційному вбранні для молитви); до Ковчега Завіту з сувоями Тори ведуть шість сходинок – за числом шести днів сотворіння світу; над Ковчегом п’ять арок – за числом п’яти книг Моше (Мойсея); дванадцять стовпів під арками – дванадцять колін Ізраїля; двадцять шість променів від ковчега – ім’я Б-га. У відновленій синагозі зручне місце у вигляді амфітеатру передбачалося для жінок (за єврейською традицією, чоловіки й жінки моляться окремо). На стінах фоє увічнено імена жертводавців. Видатний ізраїльський скульптор Франк Майслер створив величну браму Арон Кодеша, скарбничку для пожертв, а також скульптурне зображення імені синагоги – золоту троянду на срібних стеблах.
У церемонії відкриття реконструйованої синагоги взяли участь керівники міста й області, повноважний посол Ізраїлю в Україні Анна Азарі, члени Піклувальної ради єврейської громади міста, інші відомі діячі. Певне політичне значення мало й те, що напередодні відкриття синагоги її відвідав тодішній Президент України Леонід Кучма. Організатори далекоглядно передбачили, що «Золота Троянда» не вмістить усіх охочих, і на вулиці Барикадній поставили екран, тож тисячі людей захоплено спостерігали за тим, що відбувалося всередині синагоги.
З відкриттям «Золотої Троянди» після реконструкції вона повернула собі значення релігійного й культурного центру єврейської общини. Сюди стало приходити значно більше людей. Водночас успіх будив фантазію, надихав керівників громади на ще сміливіші проєкти. Планувалося збудувати Музей Голокосту в ансамблі з синагогою; з часом цей задум виріс у проєкт масштабного багатофункціонального громадського єврейського центру «Менора».
Так з відкриття відновленої хоральної синагоги почався новий етап єврейського відродження в нашому регіоні.