Прямо перед Вами експозиція, що оповідає про події першого геноциду на українських теренах – Голодомору 1932–1933 рр., внаслідок якого загинули не менше 4-х мільйонів жителів України. Експозиція починається словами автора Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду» Рафаеля Лемкіна. Уривок – яскраве свідчення, того що Лемкін вважав Голодомор типовим геноцидом. На межі XIX – XX ст. на українських землях збирали 43 % світового врожаю ячменю, 20 % пшениці 10 % кукурудзи. У 1910–1911 рр. українські губернії виробляли 19,6 млн тон зерна на рік. Із них майже 25% йшли на експорт. На фото можна побачити характерні образи того часу – заможні українські селяни, що господарюють на власній землі. Експонати характеризують традиційний побут українського села початку ХХ ст. Ситуація тут кардинально змінилася після Першої світової та громадянської воєн. Розруха, скорочення посівних площ, втрати людських ресурсів і політика воєнного комунізму, запроваджена більшовиками, призвела до катастрофічного спаду виробництва с/г продукції. Ці факти, а також посуха стали причинами голоду 1921–1923 рр. У цей час влада визнавала голод та певним чином реагувала на ситуацію, зокрема пробувала допомагати селянам, залучаючи як внутрішні, так і зовнішні джерела для подолання ситуації. Ви можете побачити благодійні марки, кошти від купівлі яких спрямовувалися на потреби постраждалих. Прикладами міжнародної допомоги українським голодуючим стала робота «Агроджойнту». Вже 1923 р. в журналі «Красный перец», примірник якого Ви можете побачити у вітрині перед собою, пафосно проголошувалося, що «радянська Росія подолала голод і тепер має допомогти німецьким робітникам». У наступному розділі аналізується одна з ключових причин Голодомору 1932–1933 рр. – опір українського селянства колективізації. Офіційно кампанія колективізації розпочалась в СРСР у 1928 р. та мала на меті об’єднати індивідуальні господарства у колективні – т. зв. колгоспи. Збереглося чимало джерел про факти опору колективізації в українських регіонах. Ви можете побачити це на тематичній мапі. Зверніть увагу, що той самий регіон (зокрема села Вéрбки та В’язівóк) фігурує на «Чорній дошці» – списку колгоспів та сіл, які начебто «злісно саботували план хлібозаготівель» та підлягали найжорсткішим репресіям з боку державних органів – повного вилучення всіх продуктових запасів. Потрапити на «Чорну дошку» означало фактичне приречення на загибель, адже люди зі зброєю в руках обшукували не лише колгоспні комори, а й хати, забираючи у селян всі запаси. Отже, причинами Голодомору стали: високі плани хлібоздачі, політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель, конфіскація владою запасів, вивезення продовольства за межі України. Організаторами та реалізаторами злочинного плану упокорення українського села голоду були радянські та партійні діячі – представники різних національних груп, росіянин В’ячеслав Молотов, поляк – Станіслав Косіор, єврей – Мендель Хатаєвич, українець – Влас Чубар та інші. На весну –літо 1933 р. припадає пік Голодомору. У цей період зафіксовані численні випадки канібалізму. Головною жертвою геноциду стало багатонаціональне українське селянство, більшість якого складали етнічні українці. Поруч із ними жили та працювали болгари, євреї, молдовани, німці. Від кінця 1920-х рр. існували національні райони, населення яких також постраждало внаслідок Голодомору. У Музеї представлено копії документів з Люстдофрського (Одеська область), Сталіндорфського, Коларівського (Дніпропетровська область) районів про страшні факти загибелі та відчаю людей. Там же можна побачити лист до газети «Шлях індустріалізації» від єврейської комуни ім. В. Леніна (Калініндорфський єврейський національний район Херсонської області): «Голодуємо! Оповіщаємо всі миколаївські організації, що члени комуни вже 4 дні не бачили навіть крихти хліба. Просимо звернути увагу і негайно допомогти». Але всі ці прохання лишались без наслідків. Держава ігнорувала численні факти, заяви та дописи про Голодомор, кричущі випадки канібалізму. Натомість випускаючи рекламні плакати про делікатесні продукти харчування, що йшли на експорт. Спустошені Голодомором землі, що тепер належали колгоспам, – було нікому обробляти. На це держава зреагувала масовим переселенням селян з інших регіонів, у тому числі й з-поза УСРР. Це можна відстежити за відповідною мапою.
